НАРОДНІ ПАРТІЇ УКРАЇНИ І НАРОД
3 квітня 2007 року відбулося дев’яте засідання “Українського клубу”.
Організатори:
Товариство “Український клуб”
Київський інститут проблем управління імені Горшеніна
Центр політичної реклами
Всеукраїнська творча спілка “Літературний форум”
ГО ”Центр ”Свобода слова”
ГО “Конституційна демократія”
Обговорено тему:
" НАРОДНІ ПАРТІЇ УКРАЇНИ І НАРОД "
Пропонуємо короткий виклад обговорення.
Олексій Усачов:
Сьогоднішнім Українським клубом ми продовжуємо серію круглих столів, присвячених політичним партіям.
Мета круглого столу – з’ясувати, чим насправді в Україні є партії, які називають себе народними, які політичні досягнення цих партій і які в них перспективи.
Роман Кухарук:
Тема, яку ми беремося обговорювати – широкий і вузький. Широкий аспект – народність усіх українських партій. Вузький аспект – аналіз діяльності партій, які в назві мають слова “народний” або “демократичний”. Але найперше маємо визначитись з терміном ”народ”. Згідно з Конституцією, народ є єдиним джерелом влади в Україні. В моєму розумінні народ мислить себе простою людиною без особливих елітних амбіцій. Еліта мислить себе інакше.
Тепер давайте подивимось на партії, які в назві мають слово “народні”: НСНУ, НДП, НП, НРУ, УНП, НС, Дем. Партія, Дем. союз. З усіх перелічених справді народною і то в час, коли вона ще не була партією, була НРУ. Всі інші створені владою заради влади і слово “народний” – тільки декорація. У цьому ряду дивовижною є назва НДП – вона двічі народна.
Іван Рибалко:
КПУ теж народна партія.
Всі народники – сором’язливі націоналісти.
Корпоративна партія – негнучка.
НРУ у свій час запобіг громадянській міжетнічній війні.
Народні партії неуспішні, бо вони паліативні. Вони не використовують на повну силу українську ідею. Стиль роботи – мафіозний.
Партія самообмежує себе у кадровому рості. І це в інтересах партфункціонерів – так їм легше вести збори, управляти структурами.
Олег Юрченко:
Ненародної партії бути не може. Антинародні партії теж складає народ.
Віктор Лисицький:
Народні партії – партії правоконсервативні. У нас не працюють народні партії, бо народ соціалістичний. Він не усвідомлює, що є можливість заробити більше.
Правоконсервативна партія – це ідеологія сомоорганізації.
Оксана Бєлякова:
У нас в країні немає механізмів самоорганізації. Партії в Україні і в Європі – це різні речі. У нас це корпорації.
Ігор Філіпенко:
Підтримую Рибалка відносно мафії. Ми постійно виборюємо самі у себе незалежність.
Олексій Усачов:
Народний політик, що потрапляє до парламенту, перестає бути частиною народу.
А має бути ситуація, коли громадяни будуть говорити про депутатів ”Це наші хлопці. Ми їх знаємо.”
Володимир Закалюжний:
Народні партії є найменш масові. Треба говорити про народність не в назві, а по суті. Усі народні партії – печерні і совкові.
Оксана Бєлякова:
Партія в Україні – це бізнес-проект. Все за гроші.
Ігор Філіпенко:
Не вишукуйте в партіях те, чого в них немає. В українських партіях немає інтересу народу.
Іван Рибалко:
Я не прихильник марксистсько-ленінського підходу до оцінки партій. Народні партії можуть бути і ліві. Програми партій не містять у собі жодної програми. Програма є способом самовизначення партій. Є багато технологічних проектів, особливо народних партій.
Ігор Філіпенко:
Є потреба у створенні народного фронту. Народ і партії – не рівні партнери.
Андрій Волошин:
Якщо народні партії існують – значить це комусь потрібно. Але українські партії народові на потрібні. Можемо говорити про те, що є народні партії без народу і народ без народних партії.
Олексій Усачов:
В людині треба бачити Людину. Нажаль, партії цього не бачать.
У нас в країні також є проблема невідомих депутатів.
Роман Кухарук:
Наш круглий стіл задумувався ще до Указу Президента про розпуск парламенту і дострокові вибори. Поява Указу все кардинально міняє. Народні партії отримали шанс створити на базі НСНУ єдину потужну політичну силу, яка здатна стати рівноправним гравцем на політичному полі поряд з ПР і БЮТ. Зрозуміло, що це фантастика, оскільки партійна бюрократія кожної диванної партії левову частку зусиль спрямовує на самозбереження, а не на успіх партії. У цьому контексті, партія “Наша Україна” з новим лідером (що передбачає нову команду) і з шансом, який дає Указ Президента про дострокові вибори, може здійснити якісний прорив в українській політиці.
Що для цього потрібно?
- Базувати виборчу програму на базових українських цінностях (ця тема окремо розроблена на одному з засідань “Українського клубу”).
- Переглянути виборчий список не за принципом “вірний – не вірний”, а за якісним принципом: треба здавати собі справу, що за втрату влади помаранчевим табором та за політичну кризу, що є в країні частка вини лежить на всіх без винятку депутатах від “Нашої України”. Багато з них своїми заявами, діями, голосуванням сприяли такому стану речей. У списку мають з’явитися нові люди, не бізнесмени, не співаки, не телеведучі, не спортсмени, не втомлені життям і політикою заяложені нацдеми, а нові, тямущі, незашорені особистості, які мають досвід публічної політичної роботи. Віктор Ющенко мав шанс привести таких нових людей у 2002, 2004 і 2006 роках. Він цього не зробив. Саме тому другий номер списку НУ фатально виявляється зрадником. Тільки свіжа політична кров дозволить партії (ширше – блоку) здійснити якісний прорив у напрямку побудови справжньої української держави.
- Варто також негайно на базі партії сформувати креативний блок (10 осіб), який буде реалізувати, артикулювати і відстоювати в інформаційному просторі:
а) українські цінності;
б) програму Президента;
в) стратегію “Нашої України”.
При цьому п’ятеро людей займається лабораторною роботою, готуючи стратегії, концепції, контексти, підтексти, інформаційні приводи, а п’ятеро інших артикулюють напрацювання креативної групи публічно, вміло дискутуючи з опонентами.
Якщо ж Президент і нове керівництво “Нашої України” працюватимуть так, як у 2002, 2004 і 2006 роках і з тими ж людьми у списку – то результат буде тотожний нулю.
У такому разі народ сам створить партію, яка буде збудована на нових засадах, відстоюватиме українські цінності і переможе на наступних виборах.
Олексій Усачов:
Тема наступного круглого столу:
“ҐЕНДЕРНА РІВНІСТЬ В ПОЛІТИЦІ
ЯК ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ СИТУАЦІЇ У СУСПІЛЬСТВІ”
Інформаційна довідка про експертів
Олексій Усачов – директор Центру політичної реклами.
Роман Кухарук – Голова Правління
Всеукраїнської творчої спілки “Літературний форум”.
Андрій Волошин – директор ГО ”Центр ”Свобода слова”.
Іван Рибалко – експерт, “Український клуб”.
Ігор Філіпенко – експерт, ГО “Конституційна демократія”.
Оксана Бєлякова – віце-президент, аналітичний центр “КСЕНІЯ”.
Олег Юрченко – експерт
Володимир Закалюжний – експерт
