УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВА: Є ЧИ НЕМА?

19 березня 2007 року відбулося сьоме засідання “Українського клубу”.
Організатори:
Київський інститут проблем управління імені Горшеніна.
Центр політичної реклами, товариство “Український клуб”.
Всеукраїнська творча спілка “Літературний форум”.
ГО ”Центр ”Свобода слова”.
ГО “Конституційна демократія”.

Обговорено тему:
"УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВА: Є ЧИ НЕМА?"

Пропонуємо короткий виклад обговорення.

Олексій Усачов:
Мета круглого столу – обговорити питання існування в сучасних умовах Української національної держави:

• Поняття української національної держави.
• Витоки, історія, сучасність, перспективи.
• Формальні складові (гілки влади, механізми її реалізації, системи зв’язків, роль суспільства у функціонуванні держави тощо).
• Наповнення (атрибути і сутність).

Ігор Філіпенко:
Прийняття 1996 року демократичної Конституції поклало початок процесу побудови національної держави Україна шляхом дотримання політичних прав і свобод. Українська нація задекларувала бажання розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, наслідком чого мусить постати незалежна і суверена держава.
Таке прочитання національного державотворення підказують події 8 грудня 2004 року, коли намагання скористатись конституційним правом вільно обирати і бути обраним мало закінчитись фактичним становленням демократичної держави Україна. Якщо натомість ми змінюємо державний лад правління це дає обєктивні підстави говорити про відсутність пріоритету прав і свобод громадян, а відтак відсутність демократії.Країна яка протиставляє процеси державотворення задекларованому в Конституції прагненню розвивати правову державу і при цьому продовжує зміцнювати демократію ставіть під сумнів існування незалежної і сувереної держави. Предявивши відсутність демократії в країні ми поставили під сумнів ідею національної Конституції і постаємо перед необхідністю переглянути історію національного конституціоналізму останніх часів.
Під час виборчої компанії прийнявши зміни до Конституції ми засвідчили декларативність  здійсненого українською нацією права на самовизначення, на основі якого прийнято закон України “Про прийняття Конституції і введення її в дію” від 28 червня 1996 року. Народ не зміг обрати собі владу публічно і був позбавлений заодне (так би мовити пакетом) права визначати і змінювати державний лад правління. Тим мусимо визнати декларативність української державності і наявність авторитарної позанаціональної влади. 
Якщо взяти дану позицію за вихідну то постає питання становлення української державності в умовах дескримінації демократичної Конституції України, що змушує нас дати оцінку основам національної держави новітньої історії УКраїни:
національна Конституція.
Національна демократія.
Причини по яких країна не змогла здобути національну державу лежать поза концепціями передових теорій сучасного державотворення, красномовно вказують лишень  на унікальність українського шляху і  не дають підстав ставити під сумнів пріоритет демократичної Конституції. Питання постає в площині здобуття статусу національної (держави). Для цього необхідно змінити ціннісну орієнтацію з автократичної правотворчості з елементами приватної демократії на конституційну демократію. Пріоритет національного при такому прочитані словосполучення постає очевидним. Нам потрібно чітко постановити що демократія можлива лишень в контексті правової держави стрижнем якої є Конституція вираженням якої є поступальний конституціоналізм, і в основі якої право нації на самовизначення.  Без цього основного права демократія перетворюється на інструмент поневолення.  Маючи визнання незалежної України світом при декларативності самовизначення ми прийняли демократію за доконаний і бажаний факт. Що поставило омріяну  незалежність України під залежність неоімперської -авторитарної  влади яка за допомогою декларативної демократії системно руйнувала суспільно – економічний потенціал закріплюючи постіндустріальну економіку з огляду на пріоритет розвинутої олігархії. Таким чином досягається мета: побудова охлократії на певнії території, гарантом якої виступають іноземні військові бази несоюзної нам держави, території яка складає частину псевдодержавного утворення.
Парадокс ситуації в тому що поставивши на демократичні механізми здобуття національної держави ми не отримали підтримки країн сталої демократії і опинились перед фактом пріоритету суспільно -–економічних відносин перед пріоритетом міжнародного права.   Таким чином перед нами постає можливість влитися в світову практику домінанти глобалізованої  ринкової демократії  чи навернутись до справжності українських цінностей: здобуття національної держави шляхом прийняття демократичної Конституції! Нам залишається привести до балансу Конституцію і демократію, таким чином предявити світу нову концепцію державотворення в основі своїй відмінну від   марксістської теорії суспільно – економічної домінанти, тим явити цивілізаційний спротив гвалтівній глобалізованій демократії.
Це позиція ініціятивної групи громадської організації, діяльність якої направлена на дослідження ідей права і демократії в процесах державотворення України, в порівняльному аналізі минулих і новітніх часів і передбачення майбутньої слави України.
Як ми з вами виявили національна безпека України потребує загальноукраїнської  ініціятиви з формування громадської позиції стосовно права вільно обирати і бути обраним.
Пропонуємо конструктивний діалог права і влади з чітким розведенням політичної конфліктології влади з громадянським суспільством. В Україні визріло інтеграційне поле для єднання активної громадкості  навколо конституційного права визначати державний лад правління, дотримання якого унеможливіть порушення політичних прав і свобод шляхом узурпації влади державними органами і посадовими особами.
Головне покликання демократії забезпечити верховенство права. Безпосереднє волевиявлення народу, пряма демократія установлює структуровану ієрархію права, що дозволяє говорити про рівні для всіх права і обовязки. Якщо незабезпечені механізми прямої демократії, то немає правової держави, відтак нема фундаментальної основи рівності що унеможливлює демократичні свободи. Що нам пропонує публічна влада: демократію права. Тобто обачливо позбавивши нврод здійснювати верховну владу вона демократично жанглює правом, довільно і вибірково говорить про пріоритет того чи іншого права. “Конституційна демократія” натомість пропонує називати речі своїми іменами: влада належить узурпаторам, людина перед державою безправна. Суспільні відносини регулюються певним колом осіб, які довільно наділяють себе правами і свободами. Натомість суспільству навязується пріоритет безправної демократії поза верховенством права.
Форма державногї влади справа другорядна,  завдання державної влади забезпечити реальне повновладдя народу, цінність і непохітність принципу суспільного договору – за яким угода між членами суспільства з приводу установлення тієї чи іншої форми організації влади названа Конституцією. На відміну від форми державної влади яка використовує слово Конституція в назві статутних документів групи осіб наділених державними повноваженнями.
Час називати речі своїми іменами: країна перебуває в колоніяльному становищі до авторитарного режиму пострадянської еліти, в Україні діють статутні положення контситуції 2004 року, спадкоємниці радянської конституції.
Конституція рпийнята 1996 року, за якою закріплюються суверенітет, незалежністьУкраїни відповідно до декларацій 1990, 1991 років є декларативною і номінальною. Конституіція 1996 року не забезпечила право верховної влади народу а відтак не є фактичною. З огляду на недемократичність Конституції України заявляємо про її відсутність, заразом із тим констатуємо неконституйовану державну владу, суверенітет, унітарність України, невизначеність відносин держави із громадянином що свідчить про невизнання державою за людиною і громадянином прав і свобод.
Дану ситуацію характеризуєм як: в країні панує тиранія, влада народу є узурпованою, влада в державі є деспотичною. Це напряму свідчить про нездатність держави самостійно і незалежно від інших держав здійснювати свої функції всередені і у зовнішніх зносинах.
У деспотичній державі Україна відсутній інститут громадянства, піддані держави відсторонені від можливості приймати участь в державному будівництві. Єдиним джерелом влади в україні є політична еліта. За для легітимізації своєї діяльності еліта використовує механізми імітації безпосередньої демократії. Посилаючись на незадіяність механізмів безпосередньої демократії, констатуємо недієздатність Конституції України 1996 року. Процеси імітації народовладдя підлягають осмисленню і громадському обговоренню в контексті дослідження механізму поневолення нації.  
Безпосередня демократія є фундаментальною демократією, вся інша демократія є похідною від реального народовладдя, яка забезпечує верховенство права. Конституція є документальним забезпеченням верховенства права, засади конситтуційного ладу у свою чергу визначають Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціяльну, правову державу. В Україні не реалізовано суверенітет народу що характеризує Україну як неконституційну державу, відтак розмови про  демократію і права людини блюзнірське знущання над поневоленою нацією і девальвація понять демократія, громадянське суспільстсво, і найжахливіше: підривається авторитет національної держави що є катастрофою планетарного маштабу.
Так чому депутати Верховної Ради говорять про демократичні права і імітують управління державою? Коли народ хоче говорити про народовладдя, верховенство права, і право громадянина конституювати державу.
Чому західний світ сталої демократії прагне підтримувати демократію в Україні у відриві від верховенства права? Коли народ України прагне реалізувати право бути носієм національного суверенітету.
Демократи – депутати запевняють підданих своєї держави у демократичності їхніх прав незабезпечивши єдність і неподільність державної влади, тобто напряму руйнуючи сувереність української держави узалежнюючи її від глобалізованого світу. Виставляючи власну ганьбу владної еліти під соусом свободи слова, нам пропонують можливість демократично споглядати за роздиранням повноважень між гілками влади. У той час як нарід цікавить чому у нього із мясом і кровю вирвали право визначати державну форму правління.
Суверена держава упорядковуючи органи публічної влади здійснює державний суверенітет. Президент, Верховна Рада і Конституційний Суд є органи які лише здійснюють повноваження, вони не можуть уповноважувати самі себе  визначати долю держави. Навпаки перебираючи на себе суверенні функції держави ламають контситуційний лад чим здійснюють узурпацію державної влади. Влада не належить певним органам чи посадовим особам, вони реалізують владу народу згідно визначених повноважень. Верховна влада народу конституює державну владу за принципом єдності і неподільності, відсутність єдності державної влади свідчить про неконтситуційність даних процесів, і про неможливість вирішення питання колапсу державної влади ініціяторами краху української демократичної Конституції. Питання лежить поза сферою невизначеності повноважень а в площині неконституйованості державної влади, вирішення його належить до ніституту вищого за своїм конституційним статусом, а саме до інституту громадянського суспільства. При цьому відмежувати, визначення громадянського суспільства за статутним документом під назвою “оновленої конституції” 2004 року, від процесу формування  громадянського суспільства як переможного шляху виборення державного суверенітету. Різниця кардинальна і полягає у відповідності назви  - сутності. Суть полягає у тому що якщо ми визначимо підданих деспотичної влади як громадянське суспільство то спотворимо істинну систему координат. Установлюючи верховенство права шляхом всеукраїнського референдуму узурпатори державної влади в черговий раз зімітують делегування їм влади засобом безпосередньої демократії. Нам пропонуватимуть верховенство позиції тієї чи іншої гілки влади що зовсім немає нічого спільного із установчою владою народу. Установча ж влада народу неможе суперечити сама собі, безкінечно установлюючись на догоду узурпаторам. Необхідно скасувати двовладдя конституцій. Також не є прийнятним встановлювати верховенство закону всупереч верховенству права. Якщо зміни до Конституції прийняті без урахування громадської думки, то громадська позиція не може легімітизувати рішення навздогін. Позитивне чи негативне воно не є легітимним.
Державний суверенітет передбачає відсутність залежності державної влади від будь –кого в середені держави. Невизначеність повноважень основних гілок влади свідчить про їх залежність як мінімум від посадових осіб.
Тільки окреслення громадянського суспільства і його зверхність над інститутами органів державного правління може гарантувати конституційний лад України. При цьому збереження конституційного ладу шляхом здійснення права визначати і змінювати державний лад правління установлює чинність Конституції 1996 року. Таким чином утверджується цілісна картина національного суверенітету. В якому всі необхідні етапи і складові становлення національної держави приймають фактичну основу.

• Верховенство влади народу.
• Громадянське суспільство.
• Демократична держава.
• Правова держава.
• Суверена держава.
• Незалежна держава.
• Конституйованість державної влади.

Серед перерахованих констант української державності самі органи державної влади не займають ніякої ідеологічної позиції. Вони підключаються опосередковано і виключно як інструментарій, механізм втілення. Намагання ж навязати нам суперечність органів узурпованої державної влади як вихідну позицію конституювання держави перетворює демократичні засади і верховенство права на інструмент легалізації тиранії в Україні, закріплюючи натомість цінності узурпації і кланового паразитування, національеого гноблення, роздержавлення України. Перетворюючи перераховані складові належним чином конституйованої держави на її протилежності. І задача громадянського суспільства це  заявити своє право на державу, змінити правила і пріоритети відмовившись від будь – якого авторитету окрім верховенства права. Задача полягає у збережені конституційного ладу при наявності спротиву публічної влади.
Наші засоби це право - його ієрархічна основа, підпорядкованість верховенству народної волі.
Наша ідея конституційного державотворення, це право як ідеологія, правотворчість як шлях обраний нацією винятково для здійснення національного суверенітету. Що це нам дає, якщо розглядати ідею права як самодостатню цінність,  це дозволить відірватись від дійсності привязаної до інтересів паразитуючої охлократії і вийти на рівень зрозумілих цінностей. Рівень природного права представляти собою національну державу, рівень не спущеної з гори міфологеми громадянського суспільства а відтворення статусу громадянина із невідчужуваного права людини на національну гідність.
Зустрічний шлях демократії права є обмежений в своїй основі. Він пропонує відтворювати право з кожною окремо взятою людиною яка підпадає в поле дії суспільних відносин, і незавжди з народження і не завжди в полі національного права. Що не є логічним і обмежує ідею права а разом з нею громадянські права і свободи. Дійсність є іншою, людина є носієм національної гідності часом всупуреч легальній владі, але правова система відбиває сутність взаємовідносин держави і людини незалежно від позитивної чи негативної належності до сувереної влади нарорду. Ба більше обмежена теорія демократії права вказує на передову роль публічної влади в державотворчих процесах, за згодою із якою піддані набувають громадянства чи скидаючи яку здобувають. Насправді громадянство є вродженою цінністю і незалежить від того хто здійснює представницьку владу. І тут ми підходимо логічного висновку нероздільності понять громадянського суспільства і національної держави. Перше є вродженою цінністю і має всеохоплююче устремління здійснювати національний суверенітет. Тому право є цінністю ширшою за особистість, захищає право людини на суспільство, а відтак покликано забезпечити верховенство народної влади і мертвих і живих і ненароджених.  

Іван Рибалко:
Ми маємо справу з національним організмом. Він сам себе регулює, сам обмежує, сам час від часу вибухає. Ця держава національна, бо українець відчуває себе українцем. Цю державу творить національний організм.
З часом кількість виборців, що голосують, буде зменшуватись. Але ті, що будуть голосувати, - будуть голосувати свідомо.
Нація нічого не купує, купують споживачі.  Як зробити так, щоб споживацьке суспільство не плуталось у ногах національного організму?
Українець телезалежний, але голосує завжди не так, як у телевізорі.

Роман Кухарук:
Національна держава є найбільшою українською цінністю, не усіма, нажаль, усвідомленою. Гаслом національних вояків завше було: “Здобудемо Українську державу, або загинемо у боротьбі за неї!”
Держава – механізм забезпечення життєдіяльності української нації: культура, здоров’я, мова, безпека, захист українських цінностей.
Є держава – є політика і політики, ЗМІ і журналісти, дипломатія, парламент, уряд.
Держава у свідомості громадянина – не друг, а ворог.
Ознаки цього:

• Тіньова економіка.
• Злидні.
• Подвійні стандарти усіх і кожного.
• Преса незалежна від громадськості.
• Прес-служби та інші служби виконують дозвільну, а не службову функцію.
• Контролюючі та безпекові органи є по суті репресивними.

Чи є сьогодні українська держава національною? За складом населення і за формою – так.  За сутністю політичної еліти – ні. У нас 16 років поспіль будують Україну без українців, Україну без українських цінностей, Україну без українського духу – космополітичну Україну. Нам сьогодні пропонують Хазарський каганат – це безперспективно. На кожну подібну спробу є свій князь Святослав.
Ознаки космополітизму:

• Відсутність у пашпорті національності.
• Відсутність у Конституції ідеології.
• Відсутність в державі національно свідомої еліти.
• Відсутність в державі захищених інформаційного та культурного простору.

Еліта не вбачає у своїй державі цінності, тому мириться з таким станом речей, який є. Україна, фактично, є прохідним двором для всього і всіх. Зрозуміло, що жоден державний організм так довго жити не може.
Проблеми всередині держави дають проблеми у зовнішній сфері.
Євросердючка – це виплід ҐРУ і п’ятої колони у державі. Це ж цікаво: за державний кошт свою ганьбу ми виставляємо напоказ. І це б’є не тільки по Ющенку, але й по Януковичу теж – по кожному з нас. Хто виконавець? Вони є у титрах: Докаленко, Мозгова. А ми своїм мовчанням є співучасниками національного самоприниження.
Успіх національної збірної України на Чемпіонаті світу з футболу довів – розколу країни  нема, є розкол у головах кількох владних діячів. У них вавка в голові, їм треба пити зеленку і ваткою закушувати.
Хто наповнить достойним національним змістом українську державу? Нове політичне покоління праґматичних романтиків. База: українські цінності.

Іван Рибалко:
Функція національного організму – задовольняти свої потреби.
Настрої вербалізувати не можна.

 Андрій Волошин:
Українці не є господарями у своєму домі. Формально є герб, гімн…

Роман Кухарук:
У нас все обрізане: герб, гімн, ідеологія.

Андрій Волошин:
Ми окуповані геть усім. Найбільшою помилкою української еліти була відмова від ядерної зброї.
Який вихід із ситуації:

• Вибори за національно-пропорційною системою.
• Націоналізація стратегічних об’єктів.
• Програма підтримки своїх своїми.
• Виважена міґраційна політика.
• Боротьба з космополітизмом.
• Повернення ядерної зброї.

Ігор Філіпенко:
Українці відчувають поразку. Українці мають усе, опріч влади. Головне: називати речі своїми іменами.

Іван Рибалко:
Мужчину мужчиною робить потреба в жінці. Українець має потребу в Українській державі.

Олексій Усачов:
Специфіка України полягає у тому, що у нас кожен сам собі держава.

Іван Рибалко:
Є настрої, які можна втілювати. Але втілювати можна по-різному.

Оксана Бєлякова:
Скажіть мені будь ласка, що будуть захищати люди, за що вони готові віддати своє життя? Іншими словами – якою має бути країна, за яку варто віддати своє життя?

Володимир Мартинюк:
Україна іде до болота. Нас чомусь ставлять перед однозначним вибором: або Росія, або Європа. А де ж своє?

Роман Кухарук:
Своє буде тоді, коли буде нова політична сила, яка наповнить державу національним змістом. Шлях цієї політичної сили до успіху пролягає через абсолютну відповідальність за свої слова і дії перед народом при постійному діалозі зі своїм і чужим електоратом.

        
Олексій Усачов:
Тема наступного круглого столу:
“САМОУСВІДОМЛЕННЯ ПАРТІЇ РЕҐІОНІВ:
ПАРАДИҐМИ, СИМВОЛІКА, КОНЦЕПЦІЇ, СТРАТЕҐІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ”

Інформаційна довідка про експертів

Олексій Усачов – директор Центру політичної реклами.
Роман Кухарук – Голова правління
Всеукраїнської творчої спілки “Літературний форум”.
Андрій Волошин – директор ГО ”Центр ”Свобода слова”.
Іван Рибалко – експерт, “Український клуб”.
Ігор Філіпенко – експерт, ГО “Конституційна демократія”.